не перероблював і не поширював, бо ніхто його й не переписував. За довід, що рукопис являє оригінал, а не апограф, править те, що, оповідаючи про ту чи иншу подію, автор частенько вліплює у свій рукопис писані й друковані оригінальні документи, що з них він скористувавсь як із джерела, чого не міг зробити переписувач; часом він навіть уліплює портрети тих діячів, що за них оповідає у літопису. Далі, на підставі тих відомостей, які дав про себе сам Величко, В. Б. Антонович складає й подає його життєписа. Там він зве його одним з найосвіченіших і найученіших людей того часу, бо в його літопису нерідко трапляються переклади з мови польської, латинської, німецької, італійської (мабуть тут мова мовиться про Торквато Тассо, але ми не знаємо, чи ознайомивсь із ним Величко з оригіналу). Величко старанно, пильно збирає усякі джерела й документи, коротенькі літописи або, як він сам каже, козацькі кронічки, записки чужоземців і вміло користується з них, раз-у-раз їх цитуючи. Окрім історичних джерел, він мав також і публіцистичні матеріяли — брошури, памфлети, сатири, а через те читати Величків літопис надто цікаво. У життєпису Величковому В. Б. Антонович підкреслює, що він переклав з німецької на тодішню літературну вкраїнську мову космографію, але, як бачимо, здається, Величко швидче знайшов рукописа, де того переклада було вже зроблено. В. Б. Антонович поділяє Величків літопис на дві частині і бачить поміж ними велику одміну: першу написано виключно на підставі джерел і це не літопис, цеб-то щорічний запис подій, а компіляція з різних джерел. Хмельниччину Величко описує за оповіданнями трьох Самійлів, з них, безперечно, найважніший Сам. Зорка, як сучасник подій, що саме тоді жив на Запоріжжі. Друга частина — важливіша для нас і найбільша змістом, бо написав її здебільша сучасник подій. Джерела для неї були такі — 1) документи Військової Канцелярії, що з них автор міг вільно користуватися, 2) сучасне письменство. Найважливіше з неї — це невеличкі оповідання — історичні і народні — про видатніших діячів і події, і козацькі кронічки; сюди належать: поема Бучинського про боротьбу за Чигирин, оповідання про похід Сірків на Крим, опис долішнього Дніпра. Такий зміст літопису. Що-до викладання, то автор виступає перед нами як дуже освічена і вчена людина, але критичного відношення до джерел в нього не гурт. У нього багацько щиро українського гумору й щирости, що дуже відбилося на його викладанні, надавши йому яскравости, та разом з тим у нього багацько риторики. Він завсіди хоче подати картини і частенько не має для них фактичних подробиць, отож часом розмальовує їх, як це зробив він на підставі оповідання з Торквато Тассо (я-б сказав, розтягує виклад, що взагалі робить його стиль якимсь тягучим). Иноді він простісінько проминає те, що здається йому за мало цікаве (додам до цього від себе, що він проминає й те, що ми тепер мабуть були-б визнали за дуже поважне: авже-ж ми, приміром, ніколи не скоротили-б були тих звісток і документів, що були у щоденнику Сам. Зорки або в козацьких кронічках). Не аби-яку вагу має Величків літопис і через свій зміст: у ньому і певні оповідання і правдива оцінка подій; непогано
