В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хозяінъ бачить, що з його нічого не буде, що він до хозяйства неспособний, и прогнав його отъ себе. Цей Сірко никає по полю; коли це — приходить до його вовк, тай питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко ему отвіча: — Що-ж, брате, — прогнав мене хозяін, а я и хожу тут.» — Тоді вовк йому каже: «а зробить так, щоб тебе хозяін изнов прийняв до себе?» Сірко каже: — «Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе одблагодарю.» — Вовк каже: «ну, гляди: як вийде твій хозя(і)н из жінкою жать, и вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш однімать одъ мене ту дитину, — тоді будьто я тебе излякавсь, та й пущу дитину».
У жнива той чоловік и жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама и жне коло чоловіка. Коли це — вовк біжить житом, та за ту дитину — и несе йійі полем. Сірко за тим вовком, — доганяє його; а чоловік кричить: «гидж-га, Сірко!» Сірко якось догнав того вовка и отняв дитину, приніс до того чоловіка, тай отдав ему. Тоді то(й) чоловік вийняв из торби хліб и кусок сала, тай каже: «на, Сірко, йіж, — за те, що не дав вовкові дитини изйісти!» — Ото у вечері идуть из поля, беруть и Сірка. Прийшли до-дому, чоловік и ваше) «жінко, вари лишень гречані галушки, та сито йіх из салом затовчи. Тілки шо вони изварилися, він садовить Сірка за стіл, тай сів сам коло його, тай каже: «а сип, жінко, галушки, та будем вечерять.» Жінка и насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко и думає: «Треба мині поблагодарить вовкові,
