Колись було не так, як тепер: колись усякі дива робилися на світі; колись и самий світ не той був, що тепер… Тепер нічого того нема… Розскажу вам казку про лісового царя Оха, який він був.
Колись-то давно, не за нашойі памъяти, — мабудь ще й батьків и дідив наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий, як треба: таке ледащо предалось той одинчик, що Господи! Нічого - и за холодну воду не возмецця, а все тільки на печі сидить та прісцем пересипаєцця. Уже йому, може, годів з двадцать, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить: як подадуть йісти, то й йість, а не подадуть, то й так обходицця… Батько й мати журяцця: «що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого недотепний? Чужі діти свойім батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!» Так йому не до того: сидить, та прісцем пересипаєцця… Тепер, −от-як там пъять або шість год хлопъяті, вже воно й у штанцях, вже воно батькові й поміч; а тоді-то таке жинило, що аж під стелю, а все без штанів ходить
Журились-журились батько з матіръю, а далі мати й ка,же: «Що ти таки, старий, думаєш з ним,-що вже він до зросту дійшов, а така недоте́па — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди наняв, то наняв, може б його чужі люде чому вивчили.» Порадились, батько и оддав його у кравці вчитись. От він там побув день зо три, та й утік; зліз на піч — знов прісцем пересипаєцця. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так
*) См. Малорусскій лит. сборникъ Мордовцева, с. 359—361.
