він и звідтнля втік. Батько знов його вибив и оддав ковальству вчитись. Так и там не побув довго-втік. Батько-що робить'Э» «Поведу, каже, сучого сина, ледащо у инче царство: де найму, то пайму,~мо;ке, він відтіля' не втече.» Взяв його й повів.
Идуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у та кий темний ліс, що тільки небо да земля. Увіходять у ліс, при томилися трохи; а так, над стежкою, стойіть обгорілий пеньок; батько й каже: «притомився я,-сяду, одпочину трохи» От, сідає на пеньок, та: 'ОхІ як ше я втомивсяІ» каже. Тільки це-сказав-аж з того пенька-де певзявса-вилазитьтакий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена азк по колі на. «Що тобі, пита, чоловіче, треба од мене?» Чоловік-здиву вався: де воно таке диво взялося? та й каже йому: «Хіба я те бе кликавїд. ¬одчепись!›±«Як же не кликав,-каже дідок,-ко ли .кликав!-- «Хто ж ти такийїд» пита чоловік. - «Я, каже дідок, лісовий царь Ох. Чого ти мене вликав?» — «Та цур тобі, я тебе и не думав кликать!» каже чоловік. «Ні, кликав: ти сказав: Ох!» — «Та то я втомився, каже чоловік, та й сказав…» — «Куди ж ти йдеш?» пита Ох. — «Світ за очі! каже чоловік: веду оцю прескурву дитину наймать, — може його чужі люде навчать розуму, бо у себе дома – що найму, то й утече.» – «Найми, каже Ох, у мене: я його вивчу. Тількі з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його – бери, а не пізнаеш – ще рік служитиме в мене!» «Добре», каже чоловік. От, ударили по руках, запили могорич гарненько, – чоловік и пішов собі до дому, а сина повів Ох до себе.
От, як повів його Ох, та й повів, аж на той світ, під землю, та привів до зеленойі хатки, очеретом обтиканойі; а в тій хатці усе зелене: и стіни зелені, и ланки зелені, и Охова жінка зелена, и діти, сказано — усе, все .. А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!.. «Ну, сідай же, каже Ох, наймитку, та попойіси трохи!» Мавки подають йому страву — и страва зелена; він попойів. «Ну, каже Ох, піди як наймит-
