фррр!.. Заіць злякавсь, дай побіг росказовать медвідю, вовку и дикому кабану. А медвідь и каже: «знаєте що — зробім греміданській[1] обід, да позовім и йіх, — дак ми, каже, йому дамо капут! — Я, каже, украду у чоловіка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, кабане, накопай коріння, а ти, зайче, позовеш йіх обідать.»
От, вони наготовили всього, як медвідь казав, а заіць побіг звать. Підошов під вікно, дай каже: «Просимо вашоі милости, лисичко-сестричко з Котохвієм Матвіічем, до нас — на обід,» — дай маха! А медвідь и каже: «чи тиж казав, щоб своі ложки побрали?» — «Ох, мині лишечко, каже заіць, я й забувсь!» — Дай побіг знов. Підошов під вікно, дай каже: «Дай берить ложки!» — Добре, добре — каже лисица.
От вони йдуть. Кіт задрав хвіст, да зараз до сала: «Мя-у! мя-у!..» А вони злякались кота, да поховались в кущі, дай думали, що він каже: Ма-ло, ма-ло! дай кажуть: «А, бісів сину! ми усім наготовили, а тепер — він один, да ще ка: «мало!» Медвідь же да седів на дубі, а ті по кущах. От, кабан (сказано — свиня!) не уседів, дай повернувсь, — кіт думав, що там миш, — да туди: фррр!.. Він з під куща, да на другій кущ, — вовк излякавсь — да відтиль, — да тоді під дуба; — медвідь з дуба — да на кущ, — заіць — відтиль — да на-втьоки!
А кіт зоставсь: сидить да сало йість, а лисиця — мед. Пойіли гарненько собі, дай пішли до дому.
- ↑ Громадянський.
