Був собі котик та півник, да спряглися жить. Поставили собі хатку на курячій ніжці. Тепер півник сидить дома, а котик ходить за ковбасами на здобитки.
От лисичка прибіжить та до півника: «Півнику-братіку, одчини!» ― «Лисичко-сестричко, котик не велів.» ― «Ну бо, півнику-братіку, одчини!» ― «Лисичко-сестричко, котик не велів.» ― Такі випрохала: він взяв и одчинив. От вона вогню набрала й його украла. Так він, вже біжучи:
«Котику-братіку, несе мене лиска
По каменю―мосту
На своему хвосту,―
Порятуй мене!»
Так той котик як почув, да догнав лисичку и півника одняв. Та приніс до дому півника, та попобив його добре, ― дай сказав: «Не давай же вогню, бо битиму ще!»
Дак він (котик) пішов упъять на здобитки за пшеницею: ото-ж півнику харч. ― От лисичка знов прибігла: «Півнику-братіку, одчини!» ― «Лисичко-сестричко, котик не велів.» ― Такі випрохала: він йійі пустив. Вона вогню набрала, його украла и побигла. Дак він вже:
«Котику―братіку, несе мене лиска
По каменю―мосту
На своєму хвосту,―
Порятуй мене!»
Дак він його догнав и упъять одняв, а лисичку попобив. «Тепер же, півнику,― приказав: не давай вогню, бо вона тебе ззість!»
