От бежить кабан, да й каже: «Одчини, луплене теля!» — »Не дчиню!» — «Ну, носом прорию». — Треба одчинять. Одчинило. Вун увуйшов, да на пул и луг, а воно на піч — От бежить баран: «Мекеке, мекеке! Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Лобом пробью». Воно встало, одчинило. Вун увуйшов, да пуд пул, а воно на піч таки все дерецьця. — От бежить гусак: «Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Ну, носом проклюю». Воно встало, дчинило. Вун пуд покуть, тай сів. — От бежить селех, да й каже: «Одчини, луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Ну, носом проклюю». Воно одчинило. — Вун пуд піч у куточок — От бежить півень, каже: «Одчины луплене теля!» — «Не дчиню!» — «Носом проклюю». Воно одчинило. Вун, — перед коменом жердочка, — вун и сів на туй жердоцці. — От ото вже ночувать йім треба.
Вовк прийшов да в комурку, виєв муку, пойів жито, все сало ззів, да тоді й увуйшовь у хату, да на піч — зирк! а теля з печи зирк! Тай каже: «Ей, братє! вставайте вовка бить». Вони повставали, дай його молосовать там, бить. А півень на жердоцці сидить, давсе . . . . , все . . . . , да купу таку наваляв, таку здорову… От вони й вбили вовка, да й витягли на улицю, да й повходили в хату. Дак півень и каже: «Як би були подали сюда, дак и облупилиб!»
(Записано въ с. Рудьковкѣ, Козелецкаго уѣзда, Черниговской губ. И. П. Новицкимъ.)
Як був собі чоловік та жінка, та була у них овечка. От, тай пішла вона собі пастись, тай завъязла у хмелі. Прий-
