шовъ козлик, — вона його й просить: «Витягни мене відціля!» Козлик послухав йійі — пішов, та поперед неі став, тай дерецця й дерецця, а вона за ним, — поки й вибрались.
Тоді біжать: козлик через ямку — й вона через ямку; козлик через тин — и вона через тин; козлик ускочив у капусту — и вона у капусту. Чоловік як узяв хворостину, як узяв лупити по бокам… Вона вже стала не свойім гласом ревти. Чоловік подумав… Узяв ворота одчинив — та на шлях, на шлях вигнав, та ще бив.
Вона послі и йде до козлика, тай каже «отак мене за капусту попобив!» А він йійі и каже: — «А чого ти задивилась?» — Тоді вони стали поміж собою балакать. А овечка й каже: «то ж то треба пастуха слухать, як пасе!» От побратались вони, та стали жить, та поживать, та добро наживать.
Був собі чоловік та жінка, мали вони козла й барана. «Ох, жінко, каже чоловік, проженемо ми цього барана й козла, а то вже вони у нас дурно хліб йідять.» — «А вбирайсь, козел и баран, собі з Богом, щоб ви не були у мене и в дворі.» — Пошили вони собі торбу, тай пішли.
Идуть, тай идуть. По серед поля лежить вовча голова. От, баран дужий, та не сміливий; а козел сміливий, та не ду-
- ↑ См. Нар. русскія ск., Афанасьева, вып. VIII, стр. 263–264. — „Казка про козла и барана.“
