Колись щука застукала въюна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Ото він бачить це горе, тай каже: «чи ви, паніматінько, сповідались?» А вона каже: — «Ні.» — Тоді він каже йійі: «Идіть же я вас висповідаю, а тоді мене и 'зісте.» Вона його питає: — «А деж ти мене висповідаєш?» — Він: «Тут єсть и церковця.» — Ото вона и послухала його, тай идуть у двох до тєі церковці. Він йійі привів до ятера, тай каже: «Идіть за мною». Вони улізли у ятір, — та вже и не вилізе, въюнові сімнадцятеро дверей у тім ятері, то він зараз и виліз, — то тоді бігає кругом ятера, тай каже йійі: «Сиди, святоша, поки прийде рибалка міхоноша.
(Записана въ Уманскомъ уѣздѣ, Кіевской губ., передалъ А. Петруняка.)
Злетів горобець на билину, каже: «Поколиши горобця-доброго молодця!» Каже: — «Не хочу!» — «Підіть, каже, по козу: нехай коза йде билини гризти, бо билина не хоче поколихати горобця-доброго молодця.» Каже й коза: — «Не хочу!» — «Идіть по звіра: иди, звір, козу йісти, — коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця-доброго молодця.«[1] Звір каже: — «Не хочу!» — «Пійдітъ, люде, вовка бить, — вовк не хоче
- ↑ Примѣчаніе разказчика: „Все за горобця позов.“
