Ця сторінка вичитана
IX
що хочъ винъ за насъ оступывся, зъ домовыны видхватывся, на сей свѣтъ ввалывся, та й ну балакаты зъ жывымы якъ зъ мертвымы: мовъ бы, кажы, николы не вмиравъ!… Мовъ мижъ своимы братамы сыдыть въ куцьцѣ де-нибудь въ степу, росказуе, покы каша варыцьця, свою чередьню Казку, або походеньку, або яку небелыцю, а тѣ — ни гугу! Заслухалысь щебетаньня писля свого Козацького летаньня. Ничого сказать: имъ и ѣлося потимъ лучьче! А тамъ — впять за те-жъ: частесенько не зтямняцьця було, якъ й свѣтъ къ имъ зьзикрадецьця… А мы-жъ, мы? Що робымо мы теперъ, дома й на господѣ? Що мовять про насъ наши внучята? „Дѣды наши, — скажуть
