Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
11



Да помалу-малу, вывчарыку, грай!
Да не вразы мого ты серденька вкрай.
Пры саду-саду братъ мене вбывъ,
За того кабана, що въ саду рывъ!…

Остовбенѣвъ вивчаръ-небижъ!
Незна, сердечный, що чыныты;
Комубъ ни давъ въ іи свыстѣты, —
Слова тобѣ все тѣжъ якъ тѣжъ!…
Тоди подумавъ, погадавшы,
Поплився зъ нею и къ Царю,
И слугамъ объ собѣ сказавшы
Прохавъ дозволыть вивчарю —
Предстать предъ ёго свѣтлы очи;
А тѣ ёму — пождать до ночи
Видмовылы: Бо, бачъ, нема
Царя у себе у господѣ:
Де-сь зъ ранку ѣздыть на охотѣ, —
Царыця зосталась сама«…
«Пустить же, хочъ, мене къ Царыцѣ:
Нехай загра на сый супильцѣ,
А тамъ за тымъ прыѣде й Царь«…