»Зорі«, і думаю впливововим членом певноі у нас партіі, котрого голос мусить бути в значній мірі виразом йійі думок. Не для власноі оборони пишу ті замітки, бо в своіх працях не маю претенсіі до непогрішимости, і всяку критику, навѣть несправедливу уважаю ліпшою ніж ніяку. Бажалось би мені тілько звернути увагу ширшоі громади на деякі питаня шановним критиком хибно поставлені і хибно розвязані, тим більше, що по моій думці вірний погляд на ті питаня і належна йіх розвязка можуть мати вплив на хід і розвій не лиш жіночого, а заразом народного руху в нашім краю.
Основна думка критика: »неволя — то праця»; виходилоби одже льогічно, що новий рух жіночій іде від свободи (бездільности) до неволі. Критик признає вправді, що женщина наша повинна прямувати раз: до рівнорядного становища з мущинами в праці всесьвітній, а по друге: щоб пізнала своє становище в народі, яке займати має яко женщина и будуча матір руска (стр. 287), але про те швидко забуває, не вияснивши навіть, що розуміє під тою працею всесьвітною; и так поступ нашоі женщини має відріжнитись націоналізмом від буцім-европейского космополітизму.
Під тим націоналізмом автор розуміє: 1) виховувати діти в дусі такім, щоби дитина в цілім будучім житю могла опертись винародовляючій у нас системі уряду і школи, 2) сердечні відносини до церкви, котру так само як всяке інше добро народне вчисляє до національного маєтку. Як бачимо затим, поступова жінка д-я Г. Ц., щоби проявити свою національну поступовість, повинна бути: 1) матерею, бо тільки в вихованю дітей автор всказує йійі поле до національноі діятельности (абстрагуючи від неясноі фрази про всесьвітну працю), 2) горячою, а навіть найщиршою прихильностію гр. к. церкви. Материньство і прихильність до гр. к. церкви суть обовязками для національно-поступовоі
