смерда, встановлюючи виплату п'ять гривен при його вбивстві, звичайно, не замість, а поруч з публічною карою.
Стаття, що її розбираємо, ставить перед нами, таким чином, дальше питання про істоту та характер того господарчого зацікавлення хазяїна в особі смерда, що породило цю статтю. Це зацікавлення лежить в особливому характері залежности смерда від князя, і відбиток походження цієї залежности зберіглося в літописові. Воно утворюється в процесі підлягання певної території князеві, що виливається в процес певного скняження земель шляхом встановлення — як каже літопис — „погостов й дани“, „ погостов и дани и оброков". Коли додати до цього свідчення літописи пізнішого Новгородського походження — „Кто смерд, а тот потяжеть в свой погост", то з'являється певний зв'язок цих трьох елементів : погост, дани та оброки, смерд. Правда, питання про „погост“ до цього часу залишається суперечним у нашій історичній та історико-юридичній літературі. Історики мають нахил розглядати „погости" яко споконвічне явище, продукт земського начала, яко релігійний осередок і т. інше. До цього приєднується встановлення звязку проміж „погостом“ та розумінням „гость“, „гостьба" на ґрунті старої теорії торговельної Руси, для якої торг-гостьба так само явище споконвічне на Русі, і погост обертався в місце торгу — в стародавнє „гостинное" торговельне місце. Така концепція Ключевського, що приймається багатьома іншими дослідувачами. Але, по-перше, щоб не припускати на місці стародавнього „погоста", то самий інститут погоста за всіма відношеннями, що з нього витекають, текстом літопису цілком означено дається яко князівське встановлення (з податковим значенням, що зберігає за погостом і надалі). Що торкається торговельного значіння „ погосту", то при загальному, обопільному зв'язку наведених термінів стара концепція не витримує критики. Уявлення про настільки широке розповсюдження внутрішнього торгу в найстародавнішній період, що лежить у ґрунті цієї концепції, перечить свідченням наших текстів (напр., торговельне законодавство Руської Правди, Статті про „свод", договори й т. інш.). Термін „гость" повинно віднести до торгуючої дружини князя (див. зокрема візантійські та арабські свідчення про руських „гостей", що торгують у Візантії в Ітілі) і самий звязок гостя, гостьби та погоста слід розуміти відповідно до відомих оповідань Костянтина Багрянородного про княжий дружинний торг, якому передує полюдне — зібрання данини, що постачає дружинникам-гостям речі їх — „внешней" торговлі. В погостах збирається дань, за якою відряджаються в об'їзд по погостах князь та його дружина.
Таким чином, система „погостов“ й єсть система скняження, до чого ця форма скняження — в першу чергу форма господарна. Поруч с панським типом господарства, заснованого на рабській праці, дані та оброки стають основною статтею князівського господарства. Погост як би мовити casa dominicata, панський двір цього примитивного чиншового князівського господарства. До цього погосту тягне оброком і данню вся прилегла територія (як раз саме територіяльне значіння погосту приймається всіма дослідувачами). До цього дань та чинш збираються з „рала" або з „дыма". В тому та й другому випадкові мається, таким чином, на увазі поодиноке господарство, ми скажемо господарство смерда : „кто смерд, а тот потягнеть в свой погост".
Відціля господарче зацікавлення князя що до смерда, це — зацікавлення в його господарстві, яко чиншовій одиниці. Вбивство смерда приносить шкоду князівському господарству, позбавляючи його чиншу.
