переночував у черцїв і другого дня манастирський чоловік перевіз його через річку, але не до Могилева, бо там була чума, а до якогось села просто манастиря. Тут вже він був в польських межах і тому сьміливійш рушив далї. Шлях він вибрав такий: через села Грушки і Баренки на Немирів, з Немирова на Липовець, Чорнявку, Тетїв, Буки, Різану Криницю і Єрен. В останньому селї він був арештований тамошнїм комісаром. На слїдстві його питались, чому він пройшов через названі ним села і міста. Шлях сей вважав ся незвичайним для мирних людей, бо ним майже виключно ходили гайдамаки. Рябошапка відповів, що найблизшим шляхом вертатись до дому він бояв ся, бо його могли там надибати московські військові віддїли, а Москалї всїх погоничів, що втїкали, звичайно, впіймавши, вибивали до полусмерти. Иньших виказів Рябошапка не дав, хоча його й вибили різками. Кодненській комісиї, що не мала нїяких доказів проти нього, прийшлось його відпустити, хоча він і не мав білєта, чим він також поясняв вибраний ним побічний гайдамацький шлях.
Як не маловажна розповіджена справа, але з неї-ж ми дізнаємось, що був навіть окремий шлях, яким ішли на Україну гайдамаки з півдня, а крім того — ми здибаємо тут один з гуртів гетьманцїв, що попадали в ряди повстанцїв на правім березї Днїпра — наскокуємо на втїклих погоничів московських військових підвід. На допитї Рябошапки кодненські судді самі констатували й те, що таких втїклих погоничів було не мало, що втїкали вони до дому гуртками по кілька чоловік і що на рештї по дорозї через Україну з голоду і нужди при ставали вони до гайдамаків. Для них зазначений висше шлях був дорогою вже заздалегідь протоптаною. Протоптали її власне степові гайдамаки.
Всїх „заграничних“ гайдамаків, що про них знайшли ми замітки в Кодненській книзї, ми нарахували 32 чоловіка. По одному сї люде рідко трапляли ся в тій чи иньшій ватазї, а більше гуртками з кількох чоловік. Так, у ватазї Василя Шелеста, що обертав ся біля Днїпра, було де-кілька заграничних[1]. Окрім того, і в зовсїм невеличких гайдамацьких за-
