у бурян, що він, пан, і зробив. В виказах се виглядає так: „ten mnie obdarszy roskasal mi się zachowac w burian, com uczynil“. Аж у ночі пан Васильковский вилїз з своєї криївки і, найнявши в Пятківцї підводу, поїхав в м. Бершаду, де зібрав ся тодї розбитий віддїл.
Сам пан командир, або комендант, як його величають в нашім документї, пан Каміньский виказав, що не вважаючи на утечу багатьох з його віддїлу, лишав ся ще на греблї, даючи опір гайдамакам, і попростував за втїкачами до Пятківки не скорше, як відступили гайдамаки. Але иньша картина малюєть ся перед нами з виказів шереґового Вітвіцкого. Вітвіцкого сього підчас атаку гайдамаки немов би сильно порубали і він вже за греблею впав з коня, а той втїк. Лежачи на землї і не маючи сили підвести ся, Вітвіцкий бачив, як поуз його в Пятківцї на гору скакали від греблї „товариші“ і „шереґові“. Проминув його і пан комендант Каміньский, „za ktorym haidamaci gonili“. Виходить, значить, що Каміньский не дочекав ся поки відступлять гайдамаки від греблї і сам мусїв піти за прикладом Загоровского, Павловского і иньш. Шереґовий Вітвіцкий знесилений був очевидячки не довго. Він почув потребу сховати ся від гайдамаків, що скакали поуз його, в той же клясичний бурян і перебути там до ночи, а в ночі він зміг дійти до Пятківки і звідтіля підводою доїхати в Бершаду. Вся баталїя здавалась Вітвіцкому дуже гарячою. На основі слів його, тілько прудкістю кінських ніг і могли вирятуватись жовнїри в пятківській баталїї. „Kto mial konia zlego — ten zabity zostal“, і „ten byl na przendzie y bez razu zostal, kto mial konia dobrego“.
Дїйсно, було кілька вбитих і поранених, але живих і цїлях з числа усїх їх було більше. Всї вони зібрались на рештї в Пятківцї, а звідтіля вже вкупі з „комендантом“, що догнав їх, рушили в Бершаду. В се-ж місточко прибули на окремих підводах і ранені, що сховали ся в бурянї, коли гайдамаки кинулись на здогін. В Бершадї, як казав Васильковский, „komęda sie ulokowala goiąc się“.
З усїєї сїєї справи видко дуже виразно, що межи жовнїрами панувала повна розгнузданість, що в їх не було нїякої сьвідомости своїх обовязків до співгорожан і що відважність
