вони мусїли ставити опір. Коли ж вже занадто багато збірало ся тих нагод, де потрібний був опір, то протести поодиноких осіб ставали вже протестами колективними — от звідси і виникає початок козацьких повстань. Власні бажання козаків збільшити свою кількість притягненням до себе хлопів і охота сих останнїх, перейшовши в козаки, спекатись кріпацьких умовин істновання — все се цїлком природно мусило утворити ту єдність між сими двома народними групами, що мала своїм наслїдком постїйну готовість їх до обопільної піддержки і оборони. Козацький стяг, таким робом, став стягом всього південно-руського народу і боротьба, що велась козаками з Річю Посполитою, помалу стала боротьбою не за інтереси самого козацького стану, але за всю Русь, за її віру і народність. Богдан Хмельницький виступає щасливо власне за інтереси всього південно-руського народу і коли часом йому доводилось навіть карою смерти проповідувати хлопам правду, — „нехай кожний з свого тїшить ся, нехай кожний свого глядить“ і зараз же за тим заганяти їх до панів, — то се були тимчасові хвилини, що наступали за припадковими невдачами козаків на війнї і за побідами Польщі[1], але нїколи не можна думати, що й заміри великого козацького ватажка були в дусї наведеної правди. Після нього виразність замірів козацької боротьби з Польщею заплуталась: серед складаних полїтичних умовин істновання в кінці XVII і початку XVIII стол. козацтво дуже вже кидалось з одного боку в другий, принаймні на правім березї Днїпра, що на підставі Андрусївської умови (р. 1667) знов відійшов до Польщі. Нї Дорошенко, нї Палїй з Самусем і иньшими не мали вже змоги вернути козацтву тієї сили і значіння, що набуло воно за Хмельницького і таки нарештї козацтво на правім березї Днїпра щезло не закінчивши свого завдання — визволу себе і поспільства південної Руси з під гнету польонізму і церковної унїї. Наслїдком боротьби була на сам кінець руїна України і брацлавського воєводства.
Але життє південно-руського народу, в межах навіть спльондрованих війною країв, не закінчилось цїлковито підчас руїни. Поволї краї сї, де панами, на основі Прутської умови
- ↑ Костомаров — Богданъ Хмельницкій, т. III, 37 (рос. вид.).
