почало з унїї повертатись на православє, то се стало причиною нарікань на Мельхиседека і Гервасия, що нїби вони піддержують повстанє і захоплюють унїятські церкви. Наріканя сї почув у Варшаві Репнїн і сам з свого боку, для підтриманя акта про дісидентів, завважив потрібним написати Панїну про безправне нїби то захопленє унїятських парафій православними попами і про те, що Гервасий незаконно притягає до себе багато унїятських попів.
Коли про все довідав ся Румянцев, він ще перед виясненєм йому Панїним загального хода діпльоматичних зносин з Польщею, признав своїм обовязком з поводу обвинувачень архирея Гервасия і ігумена Мельхиседека відписати так: „…какъ всѣмъ вещамъ въ отдаленности можно виды придѣлать иные, совсѣмъ отъ существенныхъ разные, то паче же при настоящемъ случаѣ употребить могли поляки, преобразивъ всякія извѣстія въ пользу своей стороны, ища тѣмъ способомъ удержать въ сей странѣ людей, къ крайнему ихъ неудовольству обращающихся къ вѣрѣ, прежде ими исповѣданной и отъ которой они отведены однимъ насильствомъ и принужденіемъ властей, то потому предразсужденіе ведетъ мысль, что и нашъ посолъ иногда не столь удобно обозрѣть можетъ настоящія дѣйствія, какъ въ отдаленности отъ его пребыванія происходящія“[1]. Специяльно про обвинувачуваного Гервасия Румянцев писав, що „сей старецъ поведенія свои противъ прибѣгающихъ къ нему уніатскихъ поповъ основывалъ на должности своего пастырства, на правѣ бытія древняго во всей странѣ сей благочестія“. Про Мельхиседека-ж заявив, що підбурювачем колїїв він не міг бути вже тому, що покинув Матронинський манастирь і оселив ся в Переяславі ще в маю 1766 р., управляючи манастирем здаля[2].
Але після запереченя Панїна Румянцев відрік ся, як від свого погляду на колїївщину, так і від оборони несправедливо обвинувачених Гервасия і Мельхиседека. „Я, писав він до Панїна, немедленно начну исполнять прибавленныя мнѣ теперь повелѣнія о польскомъ шляхетствѣ и крестьянахъ, и столько
