їнї, основу котрій ще в кінцї XVII ст. так відповідно для сторонників викоренення православя була розпочата львівським єпископом Іосафом Шумлянським. Боротьба велась тодї унїятами, так мовити-б, без виповідження війни ворогови. Від утискуваних православних не вимагають тодї загальної згоди на унїю, але їм роблять страшенну силу ріжних кривд і всякий непослух чи то унїятському священникови, чи то епископови вважають за неохоту скоряти ся належній власти, цїлком іґноруючи релїґійну ріжницю між пастирями-унїятами і парафіянами православними. Навіть слова унїя, дізунїя, схизма майже зовсїм зникають з адмінїстрацийного лексикону першої половини XVIII столїття. В документах того часу часто трудно вгадати — коли річ іде про православне, коли про унїятське духовенство.[1] І усьпіх такої полїтики був дуже значний: в унїї числило ся тепер далеко більше, нїж при першій явній боротьбі з православєм. Становище духовенства при сьому було дуже тяжке, коли воно явно признавало себе православним. Насамперед для священників православних сама настанова їх в ту або иньшу парафію була дуже затяжлива. Вимагалось згоди властителя або його повномічника, що мало назву презента і що тільки й давало право священникови користання з певної кількости орної землї за визначену при тому оплату властителеви ґрунту. Потім після відібрання презенти треба було ще дістати від унїятського декана або протопопа абсолюцию або дозвіл тримати ся православя. Нарештї, після абсолюциї декана або протопопа ставленик мусив ще бути висьвяченим переяславським єпископом, тим часом як всякі зносини з Переяславом і духовенства і парафіян Переяславської єпархії були обтяжені по части самоволею пограничних властей, по части соймовими ухвалами. „Не кожний певно кандидат на парафію або священство (що окрім чести й доходу вабило ще й звільненнєм від панщини осіб невільного стану) — читаємо ми в передмові Є. Лебединцева до II і III томів 1 части „Архива Ю.-Зап. Россіи“ — не кожний певно міг встояти перед такими надзвичайними перешкодами і сильними перепонами
- ↑ Проф. Антоновичъ. Монографіи по исторіи Зап. и Ю.-Зап. Россіи. Очеркъ состоянія правосл. церкви въ Ю.-Зап. Россіи съ половины XVII до конца XVIII в., ст. 295.
