300 гайдамаків, та під Богуславом тако ж з кількома сотнями, що разом і могло скласти приблизно тисячку душ. Цїлком хибне в виказах Яхименка тільки число забраних Протясєвим; він рахує се число на 500 чоловік. Тим часом по реляциї Румянцева, під Блощинцями вбито 30 гайдамаків та піймано 64, а під Богуславом — 68; разом значить узято в полон 132 чоловіка. Сим же цифрам, здаєть ся, можна більш вірити, нїж цифрі Яхименка, бо певно не в інтересах Румянцева, а вже тим більше Протасєва було зменьшувати число гайдамаків, узятих Москалями в полон.
Але обмеживши район дїяльности Швачки одною Васильківщиною, ми тим самим перечимо звісному твердженню польських мемуаристів, нїби то Швачка був співдїячем Залїзняка і Гонти в Уманї і нїби він вкупі з Залїзняком 18 червня, як і Неживий, втік звідтїля після того, як Залїзняк зрозумів, що ґен.-майор Кречетніков задумує проти нього щось недобре. Але таке противоріччє може, думаємо, нас не стїсняти. Польські мемуаристи, що б надати більшої величности уманській різнї, могли повписувати в товариші Залїзняка і Гонти цїлий ряд людей, а в тім числї і Швачку.
Тим часом співучасть Швачки в уманьській різнї просто мусить бути відкинена на основі реляциї ґрафа Румянцева з 15 липня р. 1768[1], де між иньшим читаємо: „который (Швачка) послѣ допросовъ показалъ, что они будто отъ Запорожскаго полковника Максима Желѣзняка съ атаманомъ Неживымъ посланъ по всей польской Украинѣ для истребленія поляковъ и жидовъ, которыхъ они во многихъ мѣстахъ истребили, а Желѣзнякъ сію посылку якобы чинилъ по указу; въ ватагу же приставали польскіе разнаго званія люди и козаки; третья же партія (перша Швачки, друга Журби), по показанію сего пойманнаго атамана (Швачки), съ атаманомъ Неживымъ, нынѣ находится въ Чигиринѣ, а самъ полковникъ съ большою партіею въ Умани“.
Чи не ясно ж, що як би Швачка разом з Залїзняком втік з під Умані 18 червня цїлком розбитий, то він не міг би вже до початку липня зібрати ватагу з 1000 душ, перебити
- ↑ Максимовичъ. Сочиненія, т. I, ст. 616.
