Сторінка:Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років (1898).pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 56 —

шевских, чоловіка й жінку, зятя їх Русецкого з жінкою і чотирма дїтьми, — що налагодились були втїкати. Кочубай дїсно підстеріг їх і тодї селяне з тієї ж Скрелівки, Василь Ющенко і Кузьма Ткаченко з волї громади відвезли їх у Фастів; за се громада через Кузьму Антоненка заплатила кожному по 7 копійок. Військово-судова комісия присудила, звичайно, всїм трьом стяти голови. Окрім того, Павло Ткаченко, син ткача Нечипора з села Веприка, нїби то поміг гайдамакам, що везли Поляка на вбивство в Фастів, впіймати коня, коли той їм вихопив ся з рук, а опісля, коли гайдамаки зайшли до шинку пити горілку, пильнував шляхтича, що лишав ся на возї. Сей Ткаченко попав перед кодненський суд, дякуючи доносу економа свого села і чомусь цїлої громади. Але військово-судова комісия спинила сю справу ad resolutionem. Коли Ющенко і Кузьма Ткаченко привезли Ольшевских і Русецких до Фастова, Швачка всїх їх повбивав, окрім двох дївчаток. Сим він подарував життє, але казав їх охрестити.

Зробивши у Фастові справдїшню бойню людей, де на основі відомостей кодненської комісиї, за короткий час було вбито 700[1] людських жертв, Швачка мусив дбати про те, як ховати трупи, що б вони, гниючи, не заражали повітря, та й про те як вести процес самого вбивання. Про хованнє трупів в землю мусила, звичайно, дбати і Фастовська громада. Відомости про се ми дістаємо з розгляданої на кодненськім судї справи якогось Грицька Васюка. Показується, що при вбиванню своїх жертв Швачка запровадив такий порядок: кожного привезеного шляхтича він власноручно бив по лобу тяжким обухом, а потім вже напівсмертного віддавав добивати своїм гайдамакам. Ті докінчували справу і при тому здирали з трупів і коштовні річи і все чисто до самої сорочки; коштовні річи частійше знаходились у Жидів зашитими в одежі. Закопувати ж трупи в землю гайдамаки та й селяне вважали низьким для себе — і для сього дїла Фастовська громада скликала „старців-торбішників“. Між останнїми траплялись тако ж незгірші грабіжники і коли труп діставав ся їм до рук не зовсїм обдертий, вони забирали й решту і при сьому

  1. Ibidem, ст. 419–420