розмістивши головні свої сили в чотирьох пунктах сїєї країни, ми бачимо тепер, що для потвердження сього в нас є, перше — викази Швачки після його арешту Протасєвим і, друге — фактичні відомости про згуртованнє гайдамаків біля Уманї, в староствах чигиринськім, черкасськім і канівськім, біля Білої Церкви і на схід від Радомишля на границях київського полїся. Трохи сумнїватись могли б ми хіба що до участи в сїм плянї Бондаренка. Швачка, згадуючи в своїх виказах про Залїзняка, Неживого і себе, не згадує про Бондаренка, при тому-ж у останнього не було нї одної великої стички з ворогом. Але для відкинення такого сумніву що до ролї Бондаренка, треба памятати, що ми маємо тільки уривки фактів до характеристики його дїяльности і що з другого боку є рация думати, що він мав велике значіннє в повстанню р. 1768. На се вказують і звістки про те, що в Бондаренка була цїла орда гайдамаків, і страхи попів і селян, — що мовляв „лядчина як була, так і буде“, аби їх не підозріли в зносинах з сим небезпечним ватажком, і на рештї твердження мемуаристів так і сяк, що в Бондаренка таки був звязок з Неживим. Усе те, правда, з фактичного боку, вказівки непевні, але все се вірні вирази вражіння, що лишилось у сучасників від дїяльности Бондаренка.
Що ж тичить ся до цїльности вказаного пляну, то напевно можна сказати, що при слабости тодїшнїх польських сил гайдамаки могли б, користуючись їм, довго протриматись на Українї і можливо навіть опанувати всїм київським воєводством. І справдї, все се воєводство трохи не з р. 1712 було тільки в руках великих маґнатів-дїдичів. Нїяких державних властей, нї цивільних, нї військових тут не було. Комісари, ґубернатори, посесори того часу — се все або управителї панських маєтностей (комісари — управителї великих маєтностей, ґубернатори — меньших) або орандарі. Їм віддана була не тільки господарка країни, але й частина полїцийна й судова. Економічний двір був свого роду урядовою інституциєю, що мала як найширші права над селянами. Оборона краю була також цїлком приватною: надвірні мілїциї при панських замках все мусили заступати розбещених жовнїрів української партії, себ то тої частини війська Річи Посполитої, що мала охороняти Україну. При таких же умовинах та ще при повсяк-
