якогось Василя Чапенка,[1] що також належав до ватаги Романченка.
Сей Чапенко пристав до загону Романченка за його особистою намовою і при тому далеко пізнїйше від Івана Мельника, коли інтензивність народного руху вже ослабла. Йому було тодї не більше як 21 рік і жив він в містечку Могилеві (с. алекс. п. херсонськ. губ. коло верховини Інгула). Родом же він був з Могилева над Днїстром і покинув се місто разом з батьками. Романченко стрічав ся з Василем Чапенком на хуторі Щорби, де в нього, Романченка, була родичка. Романченко був там не сам, а з своїм приятелем — Василем Щербиною. Обидва вони були вже пикинерами. Щасливо викрутившись від відвічальности за вчинки 1768 р., Романченко очевидячки вспів в гетьманщинї придбати становище, що трохи маскувало його колишнє. Став він навіть не тільки пикинером, а пикинерським сотником. Стрінувшись з Чапенком на хуторі Щорби, Романченко підмовив його красти з ним воли, запевнивши його, що до нього прийде ще шість чоловіка для сього-ж дїла. Коли Чапенко згодив ся, почав ся ряд нахабних нападів на селянську худобу, але напади сї часто мали нещасливий кінець.Спершу вдавалось одначе всїм уникати арештів; але по однім нападї на московських фуражирів, Чапенка, що не мав під собою доброго коня, піймали і відправили до Коднї. На судї окрім всего виложеного нами, виявилось, що в 1768 р., коли кодненський ґубернатор Радашевич втїк з Коднї на московську границю, Василь Чапенко, не вважаючи на вимагання своїх товаришів парубків вбити ляха, що ховав ся від своїх же людей, не вбив його і иньшим не дав вбити. Завдяки сьому, чоловіка, що грабував селян, кодненська комісия відпустила на волю без жадної навіть кари.
В наших документах є ще невеличка замітка про третього гайдамаку з ватаги Романченка. Гайдамака сей — Карпо Настиченко[2], родом з Юрківки, був обмовлений не тільки своїми селянами, а навіть рідною матірю. Його-ж поступки, по тодішнїм законам, вимагали конче кари смерти.
