20
— все погибло підчас грізного вибуху 1886 року.
На північ від Ротомахани розтягаєть ся скалистий хребет Таравера з трема верхами. В буквальнім переводї назва тої гори значить ”палаюча скеля“; та нїхто із тамошнїх мешканцїв не був свідком її вибухів, і її верх давно був кладбищем, де приходило на вічний спочинок не одно поколїня туземцїв. Вулькан в протязї многих віків поринув в непробуднім снї. Та ось уже 1881 р. почали ся зловіщі ознаки. Деякі з околичних озер почали підносити ся, а потім знов осїдали; температура жерел піднесла ся і вода почала прибувати в більшій скількости. 10 липня 1886 р. вулькан проснув ся. В глубоку глуху північ роздали ся громові лоскоти, і враз огняне зарево огорнуло все небо. Земля затрясла ся, вода захвилювала і воздух наповнив ся пилом. Розтворили ся два верхи Таравери, і із нутра гори вилетїв цїлий град розжареної жужлицї, каміня і попелу. На щастє околиця була слабо заселена і катастрофа обійшла ся без людських жертв.
Потім наступила перерва, та о 4. годинї рано знов падав попіл. Роздав ся оглушуючий підземний лоскіт і в околицї озера Ротомахани підняли ся у воздух пусті хмари пари і високі стовпи попелу. Страшенні чорні хмари нависли над злощасною місцевістю і скоро проляв ся сильний дощ. Весь попіл перемінив ся в потоки болот, які шалено летїли, розторощуючи все, що стояло лише на дорозї їх бігу… А коли вибух вульканїчних сил затих і розсїяли ся густі хмари пари, цїла око-
