21
лиця приняла не до пізнаня вигляд. Не було озера Ротомахани, щезли і ослїплюючо білі набризки жерела Татарата. Все провалило ся і зруйнувало ся. На місци величавих терас був великанський ґайзер, а не богато на північ від зниклого озера, появило ся друге. Гребінь Таравери перемінив ся і був покритий множеством вульканїчних стіжків…
Так погибла чудова будівля природи, і лише зберіг ся на памятку про неї чудовий опис Гохштетера…
Історія Ротомахани вказує, як небезпечні місцевости богаті ґайзери і горячі жерела. Кипячі води, що видобувають ся із нїдр землї свідчать, що грізні вульканїчні сили не зникли раз на все і що ось-ось вони можуть проявити ся знов в цїлій своїй величи і страшенній силї. Байдуже, що в переказах жителїв не зберегло ся і згадки про попередні вибухи; розпалена земля — ясний свідок їх істнованя.
Ісляндія і Нова Зеляндія довго уважали ся одинокими країнами ґайзерів, які не були цїлком звісні в других місцевостях. Та тепер всї їх величні водограї блїднуть перед чудесами Єлоустонського Національного Парку в Північній Америцї. Дивний той закуток, примостившись в глухій і суворій місцевости, в самім серцї Скалистих гір, довгий час оставав ся не звісним цивілїзованому світови; верхи і гребенї гірського пасма, скриваючо-
