Цю сторінку схвалено
і того гласного суда! Розсипала я на його чимало карбованчиків, ще й мусіла свій гріх у церкві спокутувати. А Соловїха і тут навчає: — Кайся, сестро Параско, кайся! піди в Лавру та одмолись за свій гріх!… Не було в мене тоді в руках залізної кочерги; їй-Богу, що не побоялася б тоді й гріха. Коли б ще Соловїсі прийшлось покоштувати того гласного суда, щоб знала, як підсвинків на тині вішати та чужу цибулю красти серед дня. Я ж кажу: не можна, не можна мені з Соловїхою на одному кутку жити! Хоч сьогодні пакуйся, та й гайда на Кубанські степи! Оце піду, нападу на свого Омелька — нехай продає воли, землю й хату, бо не видержу. Такі капосні люди на кутку, що мені не можна зроду-звіку на селі вдержатись: хоч і сьогодні на Кубанські степи!…
