ми та й перейшла мені зумисне дорогу. Біжить проклята, прудка як коза, а порожні відра цок та цок об коромесло. »Переходь, — кажу — переходь дорогу! Ноги тобі покортить, бо й іду з святим образом під пахою: не заподієш мені лиха, чарівнице!« Говорю я до неї, а в душі в мене тьохкає, бо я бачила, що Параска була в волості, а де вона помаже своїм язиком, там і святі образи не поможуть. Приходжу я до волості, і сама хрещусь, і образ хрещу. В волості повно людей. Волосний, таки мій кум, судить людей, а десятник, москаль, куняє на лаві. Стою я коло порога, достоюю черги, а мій кум гляне на мене скоса, наче пятака дасть, та все судить других, а про мене байдуже. Що це таке? — думаю я: Я ж, здається, скрізь на селі обществую, і в тебе ж недавно трапезувала й на покуті сиділа, а ти мене наче не бачиш. Перехрестила я під свитою святого Миколая, вийшла сміливо серед хати та й кажу до волосного: »Добридень вам! З котрого часу ви мене не добачаєте? Я вже обтерла ваші пороги, на дверях стоячи. Як скочить з місця волосний, як крикне на десятника: »Зипри її сяку-таку в холодну на три дні та здери з неї чотирі карбованці за розваляну піч, та пятого за горшки та курчата«. Я тоді до його стиха: »Потривай, куме, кричи, та знай, на кого ти кричиш. Я ж і в тебе на покуті сиділа…« Він не дав мені далі й слова промовити. Як торсоне мене в спину, а десятник з другого боку в плечі кулаком, та й випхнули мене за поріг. Бере мене москаль за плечі та й тягне в холодну. Я бачу, що не переливки, та давай і собі кричати на десятника: »Ти сякий-такий сину! Чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі, повисмикував зпід стріхи свячене маковієве зілля ще й узяв сніп маку на причілку. Я ж тобі і слова лихого не промовила!« А він як пхне мене в холодну, я так і впала на солому ще й образ впустила додолу. Боже мій, що це таке діється на світі? Мене усе село поважає, передо мною сам
