цювати за себе й за мене.« Ото й причепилась я до хлопця: оженись та й оженись. Він мене й послухав: взяв Олену, старшу од себе. Невістка, правда, попереду мене слухала, а далі як розібралась, то неначе сказилась. Я посилаю її в поле, а сама порядкую в хаті, а невістка каже, що я нічого не роблю, та давай мені докоряти: »Вивернусь, — каже, — і собі, мамо, разом з вами у садку та спатиму до вечора«. Я давай навчати невістку: »То ти, вража дочко, таке матері говориш? Мій син ще вюноща, а в тебе вже коси посивіли; ти здорова, як корова, то й повинна робити за себе й за матір.«. Як визвіриться на мене, а син за нею! Я розсердилась та як держала кочергу в руках, та й махнула, щоб од неї відбитись, та якось і зачепила невістку по руці. А вона каже: »Тепер же, мамо, коли ви мені поперебивали руки, то й їдьте самі на поле з Петром, бо я не поїду«. Воли вже стоять, а невістка сидить собі, згорнувши руки. Стало мені шкода худоби; поїду, думаю, на цей раз на поле та покажу синові й невістці, як стара мати працює. Сіли ми з сином на віз. Син поганяє та мовчить, а я все його навчаю. Виїхали ми за царину. Син все мовчить, як німий, коли б словом до мене обізвався, а я все навчаю, як діти повинні слухати матері, як Бог повелів в святих заповідях — шанувати батька й матір. За возом йдуть на поле дівчата та хлопці, а я їм розказую про сина та невістку, щоб їх дурних навчати, як шанувати своїх родителів, бо й вони ще дурні вюнощі. Коли це мій син як крикне, мов скажений: »Мовчіть, мамо, бо їй-Богу, скочу з воза та й вернусь додому.« Я розгнівалась та й кажу: »Коли ти мене гніваєш, та не слухаєш, то ти не мій син, а бісів син, а твоя жінка не моя невістка, а чортова дочка.« Виїхали ми вже на поле, а я все таки не мовчу та навчаю, бо я ж — мати, маю право. Мій син, як схопиться з воза, як крикне: »Вставайте, мамо, та йдіть собі додому, а я сам поїду в поле«. Я собі сиджу та й ка-
