Іван Семенович Нечуй-Левицький уродився в 1838 р. у священичій сімї в Київщині. Учився в київській духовній семинарії й академії, одначе не став священиком тільки ґімназійним і семинарійним учителем. В цьому характері побував на службі в різних містах Правобережжя та Підляшшя. Вийшовши з служби, проживав постійно в Києві, де й помер 1918 р.
І. Нечуй-Левицький належить до головних заступників українського письменства т. зв. після-Шевченківської доби, головно 1870-1880 рр. Його літературна спадщина чимала й всестороння. Головне поле його творчости — це повість і оповідання, в яких зображений побут і світогляд різних станів українського громадянства: »Рибалка Панас Круть« (1862), »Дві московки« (1868), »Причепа« (1869), »Хмари« (1874), »Не можна бабі Парасці вдержатись на селі« (1874), »Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти« (1875), »Бідний думкою багатіє« (1875), »Микола Джеря« (1878), »Кайдашева сімя« (1879), »Бурлачка« (1881), »Приятелі« (1881), »Старосвітські батюшки і матушки« (1885), »Невинна« (1886), »Два брати« (1887), »В концерті« (1887), »Пропащі« (1888), »Чортяча спокуса« (1889), »Афонський пройдисвіт« (1890), »Над Чорним Морем« (1890), »Не той став«, »Біда бабі Парасці Грищисі«, »Біда бабі Палажці Соловісі« (1908), і ін. Він пробував своїх сил також на драматичному полі: »На Кожумяках« (1875), »Голодному й опеньки мясо« (1886). Поверх того цікавився українською історією та написав крім історичної повісти »Гетьман Іван Виговський«, драми »Маруся Богуславка« та фантазії »Запорожці«, низку популярних розвідок: »Унія і Петро Могила«, »Перші київські князі«, »Татари і Ли-
