Уявіть собі, що ви живете за часів Троянської війни, й присилуйте вашу уяву, щоб вона позбулася усіх легендарних шат і прикрас, і погляньте тоді на цього славетного мірмідонського ватажка Ахілеса, — що воно за один? Ясна річ, що це ватажок надберезьких розбишак, голий обідраний безштанько, хвалько неприторенний, авантюрник з роду й заводу, а що заводіяка та бешкетник такий, що дивно, як цей поважний Агамемнон міг його терпіти цілих дев'ять років. Таке всесвітнє ледащо влізло до великого походу проти Трої, останньої фортеці егейської культури, що стояла на контролі малоазійської та чорноморської торговлі, але чи міг він хоч як-небудь розумітися на тодішній колоніяльній політиці молодого елінського народу, чи міг навіть мріяти, що його власна скрупулезна держава, той мірмідонський повіт, годна буде провадити якусь торговлю, якусь виміну з надпонтійськими тубільцями, нашими українськими предками? Що міг він дати за ціну нашого дебелого зерна пшеничного, за степових коней, за злотисту рибу з широких гирл чорноморських та затишних лиманів? Щербату зброю, що сам не кував, а грабував у купців коло Сицилії? Трошки золотих обручів, гребінців на чубаті скитські голови та витворних чорнофігурних горщиків, також в егейців грабованих? Чи може вовни з паршивих звироднілих овець елінських, що з недалеких часів походу Аргонавтів не могли поробитися геть усі злоторунними від того барана, краденого на березі теперішньої Грузії? А ці витівки його з гартованим у вогні недошкульним тілом та тою єдиною дошкульною п'ятою, — попади в неї, коли вона завжди при землі! — ці грабіжницькі походеньки далі від берега, де він винищив більше, як два десятки міст, а ці скоромні пригоди й скандали з жіно-
