тою, з Гіподамією, з Хризеїдою і, нарешті, з Поліксеною, дочкою Пріамовою, що ради неї мав з ворогами елінів разом накладати!
А одначе, ми його знаємо тільки за найкращого з усіх героїв світового письменства, за вірного товариша з щирим серцем, за гостинну та добру до нещасних людину, осяяну красою своєї вдачі; знаємо його ще й за людину сміливу в боротьбі з грізною долею, відважну й гарну в бою, знаємо й його любов до поезії та музики, до лицарства, його велику натхненну душу, непохитний доладній розум. Мудрий мандрований дідок, видющий у глибину прийдешніх віків і поколіннів, сліпець Гомер, зневажив усну традицію та часткові перекази, що їх ви, тодішній читачу, та й я порозносили пліткою по всій Елладі, бувши самі учасниками політичних інтриг, що точилися під Троєю за владу, та тяжко заздривши прекрасному Ахілові за його красу, силу, відвагу, славу і все те, чого у нас із вами не було, — і показав Ахіла найкращим лицарем. Котрий-же з Ахілів має чи матиме реальніше існування — чи цей Гомеровський чи той другий, „справжній“, котрого може ще не знати на якого дідька відкопає й відчитає археолог-пацюк Онуфрій.
І так само здобутий з архівів Максим Залізняк, правдивий міщанин з сірим скупим словом, з тьмяним воловим рабським блиском в очах, з сірою долею збунтованого на час на годину, а покараного на все життя мужика, — чи він буде жити в нашій уяві, чи герой Шевченкових „Гайдамаків“, той маломовний рішучий мужик, що горів огнем ненависти на панів, що одним жестом рішав сумніви й муки, над якими роздирався інтелігентний Гонта, що скаженим полум'ям очей своїх запалив усю завирюху Коліївщини?
