неприбрані поли; на полах валялась солома й потерть. На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозі драні свитки й кожухи. Одна чепурна молодиця в білій сорочці замітала казарму й згортувала з полів барліг. П'яні бурлаки затягли пісні; Микола пригравав їм на скрипці.
„Господи! нема вам ні празника, ні неділі!“ гукнула богобояща молодиця з другого кутка; „чи не чуєте, що до церкви дзвонять?“
„Дзвонять, бо їх на панщину не гонять!“ обізвавсь приказкою Микола й задзвонив на скрипці так, що трохи струни не порвались.
В казарму вбіг Кавун і крикнув до Миколи:
„Тікаймо, бра! Тікаймо! Я йшов з міста коло корчми й бачив свого пана Бжозовського.“
„Невже?“ аж крикнув Микола і так шпурнув скрипку на стіл, що вона загула ніби не своїм голосом.
„Їй-богу, бачив! нехай мене святий хрест поб'є, коли брешу!“
Вербівці покидали карти на стіл і пороззявляли роти.
„Мабуть, довідався, що ми тутечки на фабриці, та це приїхав по наші душі,“ сказав Микола; „але чорта лисого забере звідціля до себе в Вербівку, а не нас.“
„Знайшов дурнів! Так оце живцем і дамося йому в руки,“ обізвався один бурлака.
„Де-ж ти його бачив?“ спитав Джеря в Кавуна.
„Сидів у заїзді коло вікна й люльку курив. Я зараз впізнав його руду голову й червону
