рукою вхопив пана за ногу, а другою почав давать стусани в груди. В хаті було поночі, як у льоху. Бжозовський звився, як уж, та й шугнув просто в двері, як сполоханий півень. Бурлаки не знали, де двері, і тільки крутились по хаті. Пан перебіг прихожу, де спав осавула, і побоявся бігти на двір: в його була думка, що коло дверей засіли на варті й стережуть його другі бурлаки. Бжозовський налапав сінечні двері і в одну мить кинувся по дверях на горіще. В сінях на його щастя не було стелі. Він видряпавсь по дверях на горіще й кинувся бігти. Одначе бігти не було куди: він вдарився лобом об крокву й поколов собі лице куликом. Од переляку на його лобі виступив холодний піт. Він присів у самісінькому куточку під покрівлею.
Тим часом бурлаки розсипались по двох темних кімнатах, лапали руками по всіх закутках, лазили під ліжка і не знайшли пана. Микола був лютий, як звір, і посатанів.
„Доставай сірників! Світи світлої“ шепотів він сливе нишком бурлакам: „будемо гамселить при світлі… що бог дасть!“
Кавун дістав з кешені сірники, тернув сірником об стіну. Огонь спахнув, — і бурлаки тільки вгляділи порожнє ліжко, а в прихожій вербівського осавулу долі. Осавула лежав на спині й спав міцним сном, аж рота роззявив і вишкірив зуби. Бурлаки без сорома засвітили свічку, миттю кинулись на осавулу й почали його лупцювать кулаками. Кавун накинув йому на голову свиту, ще й сам сів зверху. Переляканий осавула тільки харчав під Кавуном.
