в кешені сотні карбованців. Коло шинку сиділи музики й грали; бурлачки танцювали з бурлаками. Микола на той час забув і Вербівку, і Нимидору, і свою хату, і свого страшного пана; запив усе своє горе і вже жив у якомусь иншому світі, веселому, гулячому, — неначе він знов, удруге парубкував.
„Грайте, музики! буду танцювать,“ крикнув Микола, піднявши рукою високо шапку вгору.
Музики заграли, і Микола пішов садить гопака. Той гопак був страшни́й; здавалось, ніби сам сатана вирвався з пекла на волю. Його темні очі ніби горіли, як жарини, а волосся розпатлалось; бліде лице почорніло й неначе посатаніло. То був не молодий Микола з тонким станом, з парубочим веселим лицем: то був бурлака, що був ладен пити й гулять хоч увесь день.
„Грайте дрібніше, бо морду поб'ю!“ крикнув Микола несамовито й потяг одну бурлачку в танець. Він так обкрутив її кругом себе, що на бідній бурлачці затріщала свита, і вона ледве вирвалась з його рук.
До пізньої ночи грали музики; до пізньої ночи пили й танцювали бурлаки, доки не витрусили з кешені усіх зароблених грошей.
Настала зима. Бурлаки стали на роботу в Бродовського на цілу зиму. Посесор так харчував бурлак, що в великий піст в його казармах почався помірок. Заслабла одна молодиця і вмерла наглою смертю; потім заслаб один чоловік і не діждав до вечора. Другого дня знов заслабло кілька чоловік. Бродовський, взявши в посесію сахарні в одного ве-
