Минув місяць. Бурлаки пішли до посесора за грішми. Бродовський сам одлічував плату робітникам, не вважаючи на те, що був дуже багатий: він був з простих євреїв.
Микола стрів на подвір'ї Бродовського жінку. Вона була убрана зовсім по-панськи, але її лице, її нечепурна одежа, чорний поділ спідниці й розкудлане волосся на голові, — все це показувало, що вона не панія.
„А де твій чоловік?“ спитав Микола в посесорші.
„Що ти, свиню! Ну! чого ти на мене тикаєш? Я тобі не дам грошей за місяць. Ніяк не привчимо цих хамул, як треба розмовлять з панами.“
„А вже-ж пак! Хіба я дурно робив місяць,“ сказав Микола. Бродовська пішла жалітись на бурлак до свого чоловіка.
Бродовський вилаяв бурлак, одлічив і видав гроші і вилічив за всі дні, коли бурлаки були слабі й не були на роботі. Бурлакам довелось забрати не всю свою місячну плату.
„Ну, не забагатіємо в цього пана!“ промовили бурлаки, вийшовши з двору.
Бродовський поставив шинк коло самих заводів, хоч усі шинки в містечку були закуплені в дідича таки Бродовським. Бурлаки в шинку оддавали Бродовському назад за його горілку зароблені в нього гроші.
Була неділя. Бурлаки просто од посесора потяглися до шинку й з горя пропили трохи не всі свої гроші. Микола пив чарку за чаркою; жид наливав та все не доливав на палець, бо з тих недоливків зоставались у нього
