„Може оддасте в москалі?“ вже грубо промовив Микола.
Бродовський зверетенився й почервонів.
„Чого ти чіпляєшся? Я й твоїх грошей не оддам, ще й напишу панові, що ти служиш в моїй сахарні.“
При цих словах в Миколи очі заблищали. Він ледве вдержався, щоб не луснуть Бродовського, і тільки приступив до посесора ближче на ступінь.
„Ґвалт! то ти мене смієш лаять? Ти думаєш, я не знаю, звідкіля ти?“ крикнув Бродовський.
„А хіба не варт лаять? Хіба ми не знаємо, як ви не додаєте грошей, годуєте нас собачим м'ясом або здохлятиною та пацюками! Знаємо, як ви приймаєте буряки од мужиків. Паньські буряки важите, а мужичих і не важите, а приймаєте навмання, як собі хочете, а потім платите, скільки схочете. Знаємо вас!“
І Микола неначе загарчав, ледве здержуючи голос і лайку в горлі.
Бродовський одначе стерпів бурлацьку щирість і навіть лайку; він боявся порозганять бурлак з заводів. За робітниками було тоді дуже трудно. З містечка люди йшли на роботу з великою неохотою, і тільки важка нужда гнала бідних на роботу до Бродовського.
Надворі стало тепліше. Бурлаки почали змовляться, щоб утікать од Бродовського, і радились, куди тікати. Пішов гомін по казармах. Одні хотіли йти на заводи, другі раяли йти на заробітки на степи або на Басарабію.
