яру й по-під горбами стояли маленькі хатки мазанки з невеличкими вікнами; коло хат стирчали хліви з високого очерету, вкриті зверху очеретом. Скот заганяли в загороди, тільки обкопані ровом, а замість тину, за ровом лежали купи гною, або стояли стіни, — так само з очерету. Ніде не видно було ні комор, ні високих клунь. Хліб складали в стіжки й молотили на току проти неба, або гарманували кіньми та волами, перетираючи розкидані снопи важкою колодкою, причепленою до коней. На цілому селі не видко було ні одного дерева, навіть верби. То було село зовсім солом'яне та очеретяне. Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами та високими окопами. Все було сіре, невеселе, тільки кругом панської білої мурованої хати росли густі зелені акації та абрикоси. За селом на горбу стояли три низенькі вітряки з шістьома крилами.
„Та й погані тут села! Не доведи, господи, жить в такому селі!“ казали бурлаки.
„Ця Колонтаївка не схожа на нашу Вербівку,“ промовив Микола.
Бурлаки ввійшли в село й побачили, що в людей дуже багато овець та товару, що люди в тих степах не так бідують, як їм здавалось. Вони пристали до корчми, розпитали про пана й пішли до панського двору. Пан хотів умовиться з ними на ціле літо, до Покрови; але бурлаки згодились стать на роботу тільки на недовгий час, щоб заробить трохи грошей на дорогу. Їм так допекли пани,
