він подивиться на своїх нових парафіян,“ сказав перевожчик і повів їх до попа.
„Чи й цей піп заправить за похристини по стільки карбованців, скільки взяв той?“ спитав Микола; „як тільки й цей заправить таку дорогу плату, то хоч давай драла назад у Вербівку робить панщину.“
„Воля, бач, дорога річ; за неї варт дорого заплатить,“ сказав перевожчик і привів їх до попа.
Піп прийняв з великою охотою в свою парафію нових людей, позаписував їх Посмітюхами й не взяв за те ні шага. Його парафія розростувалась українськими втікачами.
„Тепер поздоровляю вас з новим щастям, новим здоров'ям, панове Посмітюхи; а ти, тату, поведи мене в шинк і справ христини,“ сказав перевожчик.
Вони пішли в шинк, випили дві кварті горілки, а другого дня той самий перевожчик повів їх до лимана, де коло чагарів одна рибальська ватага ловила рибу.
Над самим лиманом, на зеленій траві, між двома високими стінами молодого очерету, висіли чорні неводи на підтечах, повбиваних у землю. Довгі без кінця мережі моталися на легкому вітрі, неначе жмути чорних шнурків, вимочених у смолі. Од кілка до кілка висіли разками здорові поплавки, що звуться галаганами, пороблені з легкого сухого дерева. Здалеку здавалось, ніби то стояли рідкі тини з тоненького хмизу, або тонесенькі штахети, обтикані зверху якимось цяцьками. Серед того павутиння неводів чорнів кухарський ку-
