га. Рибалки вдарили по воді плиском бабайками, і здоровий човен полинув по лимані, неначе птиця по небі, тільки покинув за собою довгий слід хвиль та брижжів.
„Через тиждень виїжджай до нас, та вивозь нам харчи!“ гукнув з човна отаман до хазяйки; „наші курені стоятимуть на старому місці, на пересипі.“
Хазяйка довго стояла, дивлячись на човен, де далеко блищала біла сорочка на отаманові, неначе він стояв витесаний з білого каменя. Потім молодиця повернула коні на гору й неначе сховалась і зникла десь у степу.
Рибалки допливли до Цареградського гирла, минули єрики, що промикувались через косу в озеро, і пристали в самому гирлі до кордона. Там отаман показав вартовим урядовцям пашпорт, і ватагу пропустили в море. Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море, пливучи по-під низьким берегом. Через кільки верстов рибалки пристали до берега й позносили мережі, неводи й посуд на плисковату піскувату пересип. Пересип була дуже плисковата й стлалася, неначе біла стрічка, по-над морем, одділяючи здорове солоне озеро од моря й од лимана. Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип і неначе греблею одділила здорове, на верстов двадцять, озеро од моря та од лиману. Крутий далекий берег озера, що мабуть був колись берегом моря, стояв у тумані, неначе стіна, вкритий зеленою травою;
