під ним зеленіли очерети та оситняги, скільки можна було скинуть оком.
Картина навкруги була дуже оригінальна. Подовжасте озеро на двадцять верстов вганялося в степ і блищало між крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману. Місцями кругом озера, а найбільше коло білої пересипи, ніби тонули в зеленій воді високі, густі, як ліс, очерети та оситняги, а за пересип'ю синіло Чорне море, піднімалося все вгору, зливалось далеко з туманом на небі, з золотим світом сонця, стояло, ніби сумна далека чорна гора, і неначе було напоготові шубовснуть всею товщею й залити білу пересип, і озеро, і зелені очерети, і широкий степ. І море, і озеро, й синій високий його берег, і широкий степ, — все було залите гарячим маревом і прикрите таким легким сивим туманом, що всі сутінки, всі кольори ніби зливались до купи. Тільки зверху ясно синіло пишне, кругле, лиснюче небо. В небі крутилися білі мартини й чайки, а здорові білі, з червоними носами баби, неначе лебіді, вкривали купами й море, й береги.
Через вузьку пересип скрізь були прокопані єрики, цеб-то канави, кудою ціле літо йшла дрібна кефаль з моря в озеро жирувать на плавнях, а в-осени верталась знов у море. Коло єриків зеленів очерет та оситняг, і, наче кров, червонів ситий соковитий солонець. Отаман вибрав місце коло одного єрика, де пісок заріс зеленою листатою чаполоттю та червоним солонцем, і звелів ставить там ку-
