цю повість, що тут, мовляв, оповідається про Миколу Джерю — це не сказати нічого, бо такої історичної особи, чим-небудь славної, ніколи на світі не було. Значить: селянин, а ім'я його нічого иншого, окрім випадкового прізвища, не означає. Не поможе, очевидно, й характеристика нашого героя, бо кожна людина, нормально на літературі вихована, неодмінно поставить таке питання: об чім ця повість, чи — який її сюжет? Або-ж, иншими словами, — яка дієва схема твору, що коло неї гуртуються його герої? Тоді треба казати так: один собі кріпак, цеб-то невольник, раб, син раба й рабині і внук рабський покохав дівчину, рабу, дочку і внучку рабову. Ніхто не став на перешкоді цьому коханню, ніхто третій не встряв у це дуже мало зформоване кохання, але весілля не могло відбутися за вподобою молодих, що мусіли вважати на певну систему для шлюбів між рабами, власне, щоб одному рабовласникові не зменшилося число його підвладних, а вони належали не одному, а двом господарям. Способом заміни цю технічну, sit hoc verbum, перешкоду було обійдено, і молоді побралися. Молодий мав потяг до волі, — припустімо поки-що детермінований потяг до волі — протестував, стявся з рабовласниками і мусів сам тікати; спочатку близько, потім далі і нарешті туди, де неволі не було. Він працював, був добрим і мужнім, але нового життя собі тут не склав, тужачи за родиною та за милою його серцю дружиною. Тут була й друга дівчина, що покохала його, віддала була йому всі мрії й серце дівоче, але він відігнав, погасив у собі симпатію до цеї дівчини і в смутку та нудьзі перебув увесь час, коли вже ні доля, ні недоля не могли йому нічого вдіяти: неволя впала, але старого гнізда та своєї дружини він не застав уже. Рідня його прийняла до себе,
