„Ви не доводитесь родичем цим двом Посмітюхам?“ спитав суддя.
„Я Йванів брат,“ неначе крізь сон промовив чоловік, зовсім похиливши голову, бо він був записаний у Кривді Миколиним братом.
Суддя спитав четвертого чоловіка, а далі п'ятого. І ті назвали себе синами Миколи Джері.
„Та й багацько-ж у вас, чоловіче, синів, та ще й немолодих!“ промовив суддя, сміючись, і з ним разом зареготались усі судчики.
Пан тільки витріщав очі на ту комедію й не знав, чи ті люди жартували, чи зовсім подуріли.
Другі бурлаки звали себе усякими прізвищами, якими їх позаписували в акерманських селах, але не тими, що їх звали у Вербівці. Пан насилу постеріг ту штуку.
Суддя заглянув у пашпорти. В пашпортах були такі самі прізвища, якими бурлаки себе назвали. Він звелів одвести бурлак до тюрми, а на суд привести того старосту й писаря, що видавали пашпорти. Суддя знав, як робилось таке діло в Акерманщині, і тільки реготавсь.
Знов москалі одвели бурлак в тюрму. Їм забажалось лучше йти на Сибір, ніж вертаться в Вербівку до пана. Вони знали, що пан не дурно приїхав, і дурно не поїде додому. Бжозовський знов мусів ждати кінця того суду і вже не радий був, що виїхав з дому. Він тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі.
