В той час, як бурлаки досиджували свій час у тюрмі, сталось велике й несподіване для бурлак діло. Прийшла народня воля, і панщина навіки згинула. Чутка про ту волю ще не дійшла в акерманський закуток, не дійшла то тієї тюрми, де поневірялись і нудьгували бурлаки. Але пан Бжозовський почув про те діло і ніяк не йняв тому віри.
Знов одчинились двері в тюрмі; знов москалі повели бурлак на суд. На суді вже стояв і староста й писар з Кривди. Там уже був і пан Бжозовський.
А тим часом прийшла оповістка про визволення селян од панщини. Про це вже оповістили в церквах тієї неділі. Суддя бачив, що бурлацьке діло розвязувалось тепер зовсім инакше.
Бурлаки стояли ніби під шибиницею. Суддя вийняв лист про волю й голосно прочитав його. Бурлаки нічогісінько не втямили, через ту мову.
„Чи зрозуміло для вас, за що я прочитав?“ спитав він у бурлак.
„Ні, пане!“ обізвались вони.
Суддя почав товмачить їм, що вони од того дня вже вольні, не панщанні, а коли хочуть мати поле, то щоб хутчій верталися не до Кривди, а до своєї господи, звідкіль вони повтікали.
Бурлаки стояли ні живі ні мертві; одначе ні один з них не йняв судді віри, і кожний мав на думці, що їх хитро дурять.
„Ну, признайтесь тепер, чи ви справді Посмітюхи?“ жартував суддя; „ви тепер не пан-
