Треба подавать лист на пана і за поле, і за наші батьківські садки.“
„А вже-ж треба! Минулась панщина; а тепер і ми пани, і свого докажемо“, напутював людей Микола.
Громада й справді того року не орала й не сіяла хліба на тому полі, вгорі над балкою.
Тим часом пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду. Мировий посередник потят руку за паном, і Миколу з кількома ватажками та приводцями звязали, одвели до міста й посадили в тюрму на висідку.
„От тобі й воля!“ сказав Джеря; „от тобі й вернувся до господи. І нащо було вертатись у цей проклятий край! Будь він тричи проклят од бога й од людей.“
Половина села не орала й не сіяла того року. Пан не згоджувавсь брать назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою.
Тим часом і по других селах люди не хотіли брать поля; і в других селах давали їм землю неродючу. З столиці прислали повірочну комісію. Комісія розібрала діло вербівських селян і звеліла наділить їх кращою землею. Їм повертали навіть ті хутори й садки в лісах, що польські пани ще передніше од них пооднімали. Джерю випустили з тюрми на волю. Пан зненавидів його й не знав, як його викишкать з села, а Джеря обходив панський двір десятою вулицею й зарікся навіть зароблять хліб на панському полі. Од того часу Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс.
