Темніший од темної ночи Псалтир дав простір розвитися в душі Джериній своєрідному раціоналізмові, і коли наївний Кавун намагається з полум’ї з підпалених панських скирт побачити душу палієву, Микола недбало кидає: „Дурна була-б душа: полізла-б у огонь? Хіба для неї не лучче сидіти дома та не рипатись“... — а сам шукав очима своєї оселі. Може тут у цих словах сховав Левицький винуватця підпалу, що мстився за батька, за Нимидору, за себе.Своє моральне право він виразно завжди почуває й, як уже було згадано, б’є осавулу примовляючи, з розмислом, як праведний судія, на розправу покликаний.
Все що робить Джеря, робить у всенькій згоді, гармонії з своєю волею та вдачею: ніколи нема в нього вагання, нерішучости, розшурублених нервів. Його смуток певний і закінчений, і бурлаки не дурно прозивають його Смутком, знаючи одначе, що за тим смутком чи в тому смуткові ховається закінчена владна людина. Навіть п’є й гуляє Микола без ніякого жалю й вагання, чи добре-ж він чинить, і в тих хмарних гульбищах він остаточно формує свої грізні думки про соціяльну неправду. Гульня п’яних бурлаків у Левицького повна якогось сатанинського змісту.
Музики заграли, і Мшкола пішов садити гопака. Той гопак був страшний; здавалось, ніби сам сатана вирвався з пекла на волю. Його темні очі горіли, як вугілля; волосся розпатлалось; бліде лице почорніло і якось посатаніло. То був не молодий Микола з тонким станом, з парубочим веселим лицем: то був бурлака, готовий на все.
Три сцени маємо такого Миколиного гуляння в цій повісті та нагадуються також невимовно хмарні танці на досвітках у „Бурлачці“, — якась соціяльна тарантела, мстива карманьола. грізне пророцтво майбутніх
