Син почервонів і розсердився.
„Ви, мамо, може й не знаєте, а я її добре знаю: кращої од неї дівчини нема на всьому селі.“
„Ой, господи милосердний!“ крикнула Джериха й руки опустила, згадавши, що багатирка Варка не буде її невісткою; „так, сину, не можна свататься. Як-же таки можна, не спитавшись броду, та в воду!“
„Про мене, мамо, спитайте броду, не будете жалкувать на Нимидору: вона дівчина здорова, робоча, бо цілий вік була в наймах, а в наймах не можна сидіть, згорнувши руки. Її дядько живе в присілку Скрипчинцях.“
Батько слухав мовчки й згодом промовив:
„Коли ти хочеш її сватать, то ми передніше про неї розпитаємо в добрих людей та порадимось; а там, про мене, й сватай, коли вона здорова й не ледащиця.“
Сталось так, як бажав син: перед Покровою він заслав до Нимидори старостів. Одного дня старости обміняли хліб, а другого дня Нимидора й рушники подавала.
Перед Покровою Джеря з сином пішов до скрипчинського пана просити, щоб він згодився пустить Нимидору з Скрипчинців. В Скрипчинцях був свій пан, та ще й небагатий; він мав тільки один присілок і з великою неохотою пускав дівчат заміж в чужі села. Джеря просив, благав; але все те нічого не помогло. Пан сказав, що пустить Нимидору тільки тоді, як з Вербівки яка-небудь дівка вийде заміж в Скрипчинці. Микола вийшов од пана ні живий, ні мертвий;
