Всі мовчали; Микола обізвався.
„А тим, що ми вже одробили панщину,“ сказав він.
„А згінні дні хіба забув!“ знов крикнув осавула й знов налаяв Миколу.
„Згінні дні одробимо в-осени. Он подивись лиш: наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне!“ промовив Микола.
Всі женці стояли мовчки; в їхніх руках наче заклякли жмені жита та серпи; всі поглядали то на осавулу, то на Миколу.
Осавула замахнувсь на Миколу нагайкою. Микола одскочив у жито, піднявши серп угору. Осавула круто повернув коня й покатав на панський лан.
„Боже мій милосердний!“ промовив старий Джеря: „що-ж оце ми наробили? Буде-ж тепер нам!“
Де-котрі чоловіки дов'язували снопи, декотрі рушили до панського лану. Коли це на полі з'явився, ніби птиця, панський баский кінь; на коні сидів пан Бжозовський і лупив коня батогом. Осавула ледве встигав бігти за ним і немилосердно толочив жито.
Всі люди стояли, як укопані, познімавши шапки. Бжозовський прикатав, крикнув, як несамовитий, на людей, кинувся до Миколи й почав періщить його батогом. Всі люди позабирали клунки з хлібом і поплентались на панський лан. Пан звелів привести їх усіх увечері на економію. На економії їх усіх вибили різками: вибили й Миколу, вибили навіть старого Джерю перед його очима.
