ме тоді, як осавула вертався од пана, вони вискочили з-за кущів, простягли осавулу й дали йому півсотні добрих київ.
„Оце тобі за пана, а це за панію, а це за панщину,“ приказував Микола: „адже-ж пан не шкодує сіна своїм волам, ще й брагою їх поїть, а ми так само панські, робимо панові, як воли, а він нас не частує брагою, а різками. Панське добро — то й наше добро, бо то наша праця, а земля божа,“ говорив Микола, луплячи осавулу палицею.
„Оце тобі за те, щоб ти пам'ятав, що виказувать панам на людей гріх, бо ми не крали в пана, а своє брали й вертали собі,“ приказували чоловіки та все гнались за осавулою навздогінці, та все лупили його по спині палицями.
Осавула так боявся того гріха, що признався навіть в йому на сповіді батюшці; але все-таки пішов до пана й розказав, хто його попобив палицями. Пан постановив оддать Миколу, Кавуна і їх однодумів у москалі, та ще як можна швидче.
Пішла чутка про некрутчину. В Скрипчинцях уже ловили некрутів і забивали в колодки. Микола й Кавун з товаришами постановили того таки вечора тікати на сахарні в Стеблів у Канівщину.
Настав темний осінній вечір. Все небо було засноване хмарами. Надворі було поночі, як у погребі. Джеря повечеряв з Нимидорою та з матір'ю, сів коло столу й задумавсь. Мати полізла на піч і незабаром заснула. Нимидора розклала в челюстах огонь і сіла коло
