уся вона написана сливе архаічною важкою, тягучою, неначе якоюсь літописною та актовою мовою.
Окрім слів тепер ніби-то великоруських, але забраних Ломоносовим з украінськоі книжньоі мови украінських вчених XVIII і XVII віків, в історіі д. Грушевського трапляється багацько слів, забраних с сьогочасноі великоруськоі книжньоі мови та й чужоземських, і то без усякоі потреби, як от: сотворивши собі в виді повних созвучнихъ (підхожих) національних і суспільних елементів (суспільських часток) громадянства… дальше (далі) глубоко проникали (глибоко промикувались; (в Галичині є таке народнє слово, є в Словарі Б. Грінченка), слабше (слабкіше, менче), для аккумуляціі сили сопротивления; самих тих опорних точок, потрясенє, репрезентація, кінець кінцем (въ концѣ концовъ) уложилася дуже незамітно (непримітно). В його безліч великоруських слів, так що на двох рядках слів доконче стремить одно або й білше великоруських слів. Лучче б було, якби проф. Грушевський зовсім не пускав нових слів, бо… він утратив самий инстинкт народньоі мови. Ця уся плутанина така далека од украінськоі мови баби Мотрі, як небо од землі. І з цієі причини широка публіка не читатиме капітальноі праці проф. Грушевського. Пипін в своі „Історіи русской літературы“ каже, що „русскій литературный язик самий пестрий въ Европѣ“… Можемо сказати, що мова в працях проф. Грушевського таксамо пістрьо́ва, ряба, коли ще й не рябіша й важча, ніж у історика Сергія Соловьева, де за основу покладяна мова „баби Акуліни“. Проф. Грушевський любить писати довгими періодами, і через то в його мова виходе важка, тягуча. Щоб стиль був жвавіший і легчий, треба б поперетинать ці довгі періоди на частки, надвоє або й натроє; треба б частіше ставить точки, тоді мова була б легча й жвавіша. Само по собі, що це можна зробити при другому виданні, подбавши й попеклювавшись при тому й за саму чистоту мови, повернувши йіі з галицькоі підмови на украінську мову. Шановний профессор багацько зробив для украінськоі справи, але на наше нощас-
