го. Тільки в ці історіі деякі місця написані доволі чистою наддніпрянською украінською мовою с приміткою великоруськоі книжньоі мові. Мова пр. Грушевського трохи схожа і на мову в „Лѣтописи Самовидца о войнахъ Хмѣльницькаго“, писаноі украінською мовою того часу с примішкою ніби великоруських слів, але ці слова усі забрані і внесені Ломоносовим в валикоруську літературу, і вони вважаються тепер, як „русскія“. Небіжчик Ом. Огоновський, хоч родом галичанин, але він був словесник і грамматист, дбав передніше од усього за мову, і через це його Історію украінськоі літератури читають і на Украіні.
Як історик, а не словесник і грамматист, проф. Грушевський вважає передніше од усього на „факти“ в історіі, а не на мову, і знать не дуже то дбає за неі, ставляючи слова, які трапляться в думці й несамохіть спадають самі с пера на папір; а вже втрачений самий инстинкт живоі украінськоі народньоі мови не підказує йому механично, сливе несвідомо вживать підхожі украінські слова живоі мови. Окрім того шановний профессор дуже працьовитий, дуже ворушливий в своіх працях, завжди закиданий роботою в Галичині в „Науковому товаристві ім. Шевченка , і в инчих місцях, і на Украіні в Киіві сам слідкує й падкує коло роботи в редакціях. Ця сила роботи, та ще й строковоі[1] само по собі стає для його завадою (служитъ помѣхою) для обробління своєі мови в писаннях на строк в ці хапані роботі, як кажуть селяни. З цієі причини історичні утвори проф. Грушевського зможуть читати тільки спеціялисти, або люде науки, звикші до усякових актових чудернацьких мов. Його історія Русі — Украіни це останнє слово науки украінськоі історіі, але що стосується до мови, то можна сказать, що це остання украінська козацька літопись, в котрі усе зведяно докупи, перевірено й перегляджено критично й научно. Але
- ↑ Зап. в васильк. повіті. Строковими робітниками ззуться ті чоловіки, що наймаються в дідичів на єкономіях не на рік, а на літо, або на літо й осінь до Покрови.
