зовсім, як до давнього романтика; тим часом у д. Чупринки зміст віршів в принціпах прогрессивний і сьогочасний. Вірші в його дзвінкі, гладенькі, легкі, але часом трапляються й риторичні, фразисті. Мислі в д. Євшана в статтях складаються без порядку, якось жужмом. Писання його нагадують кудлату й кострюбату розвязь снопів, що були звязані слабкими перевеслами, слабко скрученими, і порозвязувались; а в д. Кревецького логично гарно впорядковані мислі нагадують чепурну гарну кладь в довгих верствахъ спопів в стіжках та в скиртах, де зручний укладальник не дуже стісняв снони, але чепурно саме в міру укладав йіх в верстви в скирті. Але мова… бодай не казать! В д. Кревецького, д. Євшана, як і в д. Залізка та проф. Грушевського мова така сама, як в органах галицькихъ москвофілів.
Ще гірше поставляна справа мови в газеті „Село“, въ цьому органі проф. Грушевського, видаванім в Киіві галичинами для просвіти народа на Украіні.
С самого початку видавання цієі газети було доручено украінцям. Наші украінці видавали йіі чудовою народньою мовою й писали дуже популярно, примитиковуючи мову до невеликого розвитку нашихъ селян. І зміст йіі був цікавий для нашого народа, бо в газеті оповідалось за місцеві народні й текучі украінські справи. Було поміщено чимало гарних, часом цікавих статтів по украінські історіі, по хліборобству; писали й за споживальні товариства й спільницькі крамниці по селах. Видавали „Село“ правописом кулішівським, не розрізняли дієсловів надвоє по галицькому звичаю. Ставили папір міцний; малюнки були чудові. Коштів не шкодували. Це була така газета, якоі на Украіні ще не було, та й напевно й не буде. Але… як вона видавалась чистою украінською мовою й не проводила мовних галицьких замірів, бо ніхто не мішав у мову ніяких кроків, помешканнів, майже, від-ів, відчитів, і т. д., то… ні с сього
